Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенди О.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників:

державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ) -

Петричук І.М.,

Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (далі - Міненерговугілля) - Притули Г.Ю., Синиці М.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ДПІ до Міненерговугілля, треті особи - Міністерство фінансів України, Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - ГУ ДКС), про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2014 року ДПІ звернулася до суду з позовом про стягнення з Міненерговугілля суми боргу в розмірі 8 072 380 грн.

На обґрунтування позову ДПІ послалась на Порядок обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993 - 1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості, затверджений -

постановою Кабінету Міністрів України (далі КМУ) від 2 березня 2011 року № 174 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2011_03_02/pravo1/KP110174.html?pravo=1>, та зазначила, що Міненерговугілля має заборгованість перед державою в розмірі 8 072 380 грн, яка виникла на підставі постанови КМУ від 8 квітня 1999 року № 566 про продовження дії постанови КМУ від 3 лютого 1998 року № 109 «Про виділення коштів з резервного фонду Кабунету Міністрів України для придбання засобів захисту працівників шахт» (далі - постанова № 566, 109 відповідно).

Суди встановили, що відповідно до постанови № 109 підприємствам, що належать до сфери управління Міністерства вугільної промисловості, надано фінансову допомогу в сумі 15,6 млн грн для придбання найнеобхідніших засобів індивідуального та колективного захисту працівників шахт та зобов'язано Міністерство фінансів профінансувати ці витрати за рахунок резервного фонду КМУ з наступним поверненням цих коштів за рахунок фонду охорони праці.

Згідно з постановою № 566 (далі - постанова 566), дію постанови № 109 продовжено на 1999 рік з метою завершення фінансування передбаченого нею придбання найнеобхідніших засобів індивідуального та колективного захисту працівників шахт.

12 жовтня 2012 року ГУ ДКС звернулося до ДПІ з листом про необхідність проведення претензійно-позовної роботи щодо стягнення простроченої перед державою за кредитами заборгованості та про необхідність звернутися до Міненерговугілля з вимогою про стягнення простроченої заборгованості.

11 грудня 2012 року ДПІ надіслала до Міненерговугілля податкову вимогу від 25 жовтня 2012 року № 5255 та рішення від 25 жовтня 2012 року

№ 5255/24-128 про опис майна у податкову заставу.

Вказану податкову вимогу відповідач отримав 14 грудня 2012 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Управління ДКУ звернулося до ДПІ із поданням від 13 червня

2014 року № 1051 про здійснення заходів щодо стягнення простроченої заборгованості із Міненерговугілля у розмірі 8 072 380 грн.

Відповідно до акта майнового стану Міненерговугілля від 17 липня

2014 року та довідки про розрахунок податкової заборгованості заборгованість Міненерговугілля станом на 17 липня 2014 року відповідно до постанови № 566 та подання від 13 червня 2014 року № 1051 складає 8 072 380 грн.

Проте Міненерговугілля суму боргу не погасило, вимогу не оскаржило, доказів протилежного суду не пред'явило.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 31 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 29 вересня

2015 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував, у задоволенні позову відмовив.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ДПІ звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), в якій просить рішення суду касаційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

На обґрунтування заяви ДПІ надала копії рішень Вищого адміністративного суду України від 16 липня і 26 серпня 2015 року (справи №№ К/9991/8558/12, К/800/25115/15 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 59, 89, 95 Податкового кодексу України та частини дев'ятої статті 17 Бюджетного кодексу України.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ДПІ не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Проте аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та рішень, копії яких надано для порівняння, не дає підстав вважати, що суд неоднаково застосував зазначені норми права.

Ухвалюючи рішення у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції виходив із того, що кошти фактично виділялись не відповідачеві, а вугільним підприємствам - для придбання засобів захисту працівників шахт.

Крім того, ні позивач, ні треті особи не надали первинних та банківських документів, які б підтверджували надання бюджетних позичок, їх перерахування відповідачеві (або його структурному підрозділу) та їх отримання останнім.

Водночас у справах, рішення Вищого адміністративного суду України в яких надано для порівняння, цей суд, задовольняючи позови податкових органів про стягнення коштів із сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Коротище» та Міненерговугілля, виходив із доведення у цих справах наявності заборгованості із зазначених коштів саме у цих осіб, які є належними відповідачами у таких позовах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справах, копії судових рішень в яких додано до заяви.

Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви ДПІ слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у

м. Києві відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Кривенда Судді:О.Ф. ВолковМ.І. Гриців О.А. Коротких В.Л. МаринченкоП.В. ПанталієнкоО.Б. ПрокопенкоІ.Л. СамсінО.О. Терлецький

.